23 грудня 2004 р.

Автопробіг проти роздоріжжя та янучарства

24-го, у п'ятницю ввечері Київ зустрічатиме майже п'ять десятків автівок, які рівно десять днів тому вирушили у подорож Україною. Маршрут – Київ – Черкаси – Кіровоград – Одеса – Миколаїв – Херсон – Симферополь – Ялта – Севастополь – Донецьк – Луганськ – Харків – Суми – Полтава – Київ.

Шлях – без малого чотири тисячі кілометрів. Мета – прорвати інформаційну блокаду, розповісти українцям Сходу та Півдня правду про останні події в Україні, передусім на Майдані незалежності у дні помаранчевої революції.

Ідею подали львів'яни. Є у них така громадська організація "Центр духовного відродження". Сконтактувалися з киянами, громадянською кампанією "Пора". Від ініціативи до втілення було лише кілька днів і безсонних ночей. Гукнули знайомих, запустили інформацію в інтернет. Нашкребли трохи грошей і ще більше обіцянок їх дати.

Спочатку зголосилися 139 осіб на 40 легковиках, кількох мікроавтобусах і одному "Неоплані". Майже всі – активні учасники спільноти, що отримала назву "Майдан". Хтось, як наймолодший депутат естонського парламенту Сільвер Мейкар, жив під час революції у наметі на Хрещатику, хтось допомагав грішми, хтось керував облогою президентської адміністрації, хтось щосили бив у долоні і скандував, а хтось про це писав у пресу замітки.

Але ми єдині в одному – всі учасники автопробігу, образно кажучи, родом з Майдану.

КИЇВ. ОПОЗИЦІОНЕРИ ЗБИРАЮТЬСЯ НА ОКРУЖНІЙ

Місце першої зустрічі учасників автопробігу було вибране трохи дивне – столична Окружна, що має дещо підмочену репутацію. Але про такі дрібниці, схоже, ніхто не думав. Керівникові автоколони Юркові Чорнобривцеві треба було просто достатньо місця, щоб розставити за номерами кожен із автомобілів. І при цьому не закупорити грандіозною пробкою місто. Бо, як засвідчив наш подальший досвід, робиться це дуже просто...

Проводимо перший огляд рухомого складу. Журналісти передусім звертають увагу на шикарний білий "Лінкольн", на якому зазвичай їздять зірки естради та багаті молодята. Його виділила "на революцію" профспілка таксистів Києва. Є й 600-й "Мерседес", який господарем розцяцькований у жовто-помаранчеві кольори. Багато машин середнього класу – нові й не дуже нові "форди", "опелі", "шкоди", "ауді".

Із народних автомобілів – дві "копійки" і яскраво-оранжева "дачія". До речі, в одній із "копійок" їхав цілий грузинський екіпаж із міста Золочева, що на Львівщині. І коли десь на півдні один із "янучарів" кинув, що ми, мовляв, "бандери", неголені чоловіки характерної зовнішності змогли швидко переконати його – "Панімаєш, ми бєжєнци із Сухумі, ми десять лєт живьом как бандери. І харашо живьом. Бандери – оні нам всьо далі, оні харошиє люди...".

"Поїзд дружби" був зразково-інтернаціональним. Крім українців і грузинів їхали розповісти правду про події на Майдані громадяни України – вірмени, євреї, росіяни, естонці, а також іноземці – швейцарці, канадці, американці та поляки. Зрозуміло, що агітували "за Ющенка" тільки наші співвітчизники. Іноземці – переважно журналісти – забезпечували контакт зі світовими медіа.

ПОЇХАЛИ! ЧЕРКАСИ-КІРОВОГРАД

Перший день пішов. Черкаси запам'яталися хіба великою, але оранжевого кольору ялинкою із тризубом на чолі. І ще метровими літерами на в'їзді до міста "КАТ – ЮЩЕНКО". Ми в шоці. Виявляється читати треба з протилежної смуги руху "ТАК – ЮЩЕНКО".

Запланований концерт, а з нами подорожували київська група "Немо" та рівняни із "От вінта", не відбувся. Як то кажуть, "із технічних причин". Місцева влада дозволила проведення масового заходу, але одне із підприємств відмовилося надати можливість підключитись до його електричної мережі. А кількасотмерового кабелю у нас, на жаль, не виявилося.

Пробуємо вийти на контакт. Люди залюбки беруть газети, листівки, підготовлені об'єднанням художників "Помаранчевий квадрат", пов'язують охоче вступають у дискусію. Із тутешнього наметового містечка принесли оригінальну – за виглядом і виконанням – газету "Оранжист", яку робить відомий черкаський журналіст Андрій Лубенський. Щойно ми поїхали – влада винесла йому офіційне попередження за випуск самвидавної газети, а невідомі молодики сильно побили одного із технічних працівників редакції.

Кіровоград. Натовпи людей на центральній вулиці вітають автопробіг, як сказав би класик, "по бездорожью и разгильдяйству" – вигуками, повітряними поцілунками тощо. Старенькі хрестили жовто-помарачеву кавалькаду із чудернацькими прапорами і наклейками. Просунута молодь – різними комбінаціями пальців. Але все це – із посмішками.

Звичайно, ми не чекали, що прихильники свободи завжди отримуватимуть такий гарячий прийом як у місті, де навіть культовий персонаж совдепії Сергій Миронович Кіров на головній площі міста стоїть із ющенківським прапорцем у руці.

"АПЕЛЬСИНОВИЙ ШАБАШ" ПО-ОДЕСЬКИ

Перевірено на собі. Приїхати в Одесу перед третім туром президентських виборів – це означає бути екстремалом. Легендарне вільне місто Одеса нині – це місто, де скажені бабці можуть на тебе визвіритись або й плюнути тільки за те, що а) ти приїхав із Києва, б) говориш українською мовою і в) носиш оранжеву стрічку чи якийсь інший передвиборчий атрибут.

Одеса, яка завжди славилася здоровим глуздом, нині – це місто, де 800 кілограмів апельсинів чавлять катком лише тому, що стиглі фрукти є помаранчевого кольору.

Багатонаціональна та завжди толерантна Одеса нині – це місто, де кому завгодно можуть кинути в обличчя "нацист". Питаю нормального з вигляду чоловіка: а народний депутат з "Нашої України", колишній мер Едуард Йосифович Гурвіц – теж фашист? Відповідь приголомшує неприхованою безсоромністю – "Він єврей, а євреї завжди фінансували нацистів та іншу наволоч". І це в Одесі?!

...Коли з'явилося перше повідомлення про те, що нас зустрічають "300 молодиків із палицями" – це викликало тільки вибух ентузіазму... Вислана уперед група "розвідки" підтвердила – на трасі, майже на в'їзді в місто, стоїть чисельний пікет прибічників Януковича. Вони дуже агресивні і кидаються на кожне авто, в якому на їхню думку, можуть бути "оранжеві".

Спроба "переговорників" вступити у діалог закінчилась провалом. Юрба перебувала у настільки екзальтованому стані, що ладна була накинутись на кожного, хто б не хотів визнати, що Ющенко – "антихрист" і "американський шпигун".

Тоді у бій пішли журналісти. Для чистоти експерименту ми не зняли із бейджів жовті наклейки із сонечком (акційні!). Це викликало шалену лють – чи вони жовті, чи помаранчеві – яка різниця... Відморожені (в усіх смислах) бабусі та в аналогічному стані підлітки, які в більшості своїй ще не набули виборчого права, просто-таки кидалися на столичну пресу. Мать-перемать і таке інше. Особливо дивне враження справляли миловиді юні баришні, які істерично волали – "убирайтесь в свою Америку!", "Киев, мы вас ненавидим!", "Фашизм в Одесу не пройдет!".

Відчувається, що серед ідеологічних обробників цієї людської маси були не тільки панове Шуфрич і Гавриш, але й митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел. Голосно звучать слова про "антихриста", "каїнову печать", "апокаліпсис" після перемоги Ющенка.

Працівники міліції, представлені підрозділом ДПС, з одного боку намагалися розвести протестантів і учасників акції по різні боки траси, а з другого – неофіційно – казали: ну, ви ж мали розуміти, куди їхали. На вимогу присікти придорожній шабаш, відповідь була одна – спецпідрозділ міліції має прибути. Коли? Невідомо.

Цим часом ми пустили погрітися двох посинілих юних агітаторів за Януковича. З'ясувалося, що хлопці цілком нормальні. Один із них взагалі, за його словами "за Ющенка", а у другого політичний вододіл пройшов через родину – мати за "оранжевого" кандидата, а батько – за "синьо-білого".

Після чергового вигуку "Товарищи одесситы! Здесь проходит рубеж обороны города-героя от фашистской оранжевой чумы!" комусь із хлопців приходить у голову ідея – пройти "партизанськими тропами" за спини пікетників і спробувати проїхати на Куликове Поле (це так називається площа в Одесі), де прихильники Віктора Ющенка вже багато годин чекають на приїзд автоколони, на спілкування та обіцяний концерт. Це доручили зробити мені. Жовтий шарф і кепку довелося заховати під куртку, і понад лісопосадкою пройти пару сотень метрів. Там уже чекав автомобіль.

І ось Одеса. Нічний мітинг на Куликовому полі відбувся за приблизно рівного представництва прихильників Ющенка, які в більшості своїй так і не дочекалися прибуття автоколони, і змерзлої як картопля міліції.

І тільки близько опівночі зусиллями "Беркута", бійці якого достатньо швидко відтіснили протестувальників на узбіччя дороги, оранжеві мандрівники змогли спокійно увійти в місто. Наразі обійшлося без синців і розбитого скла, чого найбільше побоювалися водії (бо всупереч ворожій пропаганді, всі ж їдуть на своїх власних авто). Водієві журналістського "Неоплану" довелося вдруге за день ставити "запаску". Хтось із провладних одеситів надумався поставити під колесо майстерно виготовлений шип на ніжках.

Через зрив графіку довелося жертвувати – сном, нервами і, врешті решт, спілкуванням із миколаївцями. У місті корабелів перебування було дуже коротким, але насиченим. Сцену, де мали виступати наші артисти, розібрали на дрова місцеві пенсіонерки, прихильниці кандидата, на прапорі якого написано "мир і стабільність"...

Напевне найпізніша прес-конференція в історії міста та коротка сутичка з місцевими. Але, на диво, на журналістів напали не "синьо-білі", а сірі – місцеві міліціонери на чолі із заступником начальника УМВС області. Він спробував вибити фотокамеру у швейцарського бізнесмена, що подорожував з нами. Інцидент фіксується на плівку. Хотілося б вірити, що не просто так ("на пам'ять"), а як доказ для майбутнього суду.

БИТВА ЗА ПЕРЕКОП

Десь за годину до в'їзду на територію Автономної Республіки Крим нас інформують, що на нас знову чекають. Натовп розігрівається скандуванням "Я-ну-ко-вич!" і розмахує російськими триколорами. Кольори стрічок ті самі, що і в Одесі, – синьо-білі.

Як відомо, друзів забагато не буває. Телефоную одному з керівників Меджлісу кримськотатарського народу. Просимо допомоги. За якусь годину з найближчих районів – Первомайського та Красногвардійського – прибувають спокійні і впевнені чоловіки. Загальним числом до сотні.

Клеїмо їм на одяг відзнаки належності до автопробігу – жовте сонечко. Тепер якось спокійніше. Як там співалося, "мы мирные люди, но наш бронепоезд стоит на запасном пути…".

Перший контакт із опонентами – тут у Армянську – змушує усвідомити: добром це діло не закінчиться. Натовп надзвичайно агресивний. Гасла, образливі рухи та слова – ті самі, що і в Одесі. Але людей вийшло нас "не пускати" значно більше, десь із 300 осіб. І знову це дві категорії людей – напівп'яні підлітки і абсолютно нестримані у висловлюваннях старі жінки. Востаннє таких ми бачили на мітингах на підтримку сепаратиста Мешкова десь на початку 90-х.

Якийсь молодик явно "наривається", волає – "ви змусили нас мовчати, коли йшов майдан, але тепер ми мовчати не будемо". Будь-які аргументи – наче горохом об стіну.

"Вас тут ніхто не чекає" – лейтмотив майже чотиригодинних "переговорів" просто неба. Міліція стоїть у сторонці, не втручається. Підходимо, нагадуємо, що блокування автодороги – це порушення наших громадянських прав. Мовчазно посміхаються.

Зрештою, один із правоохоронців зливає інформацію – чекаємо на загін спецпризначення. Судячи з того, що "Беркута" в Армянську так і не побачили – нас елементарно дурили. І це при тому, що про надзвичайну ситуацію було повідомлено керівництво СБУ, МВС, Криму, парламентських фракцій.

Ми вже були готові самі перекрити вільну зустрічну смугу, щоб змусити міліцію виконати свій обов'язок і дати нам вільний коридор. Енвер, Заїр та інші наші друзі, кримські татари, казали, що треба швидше вибиратись з нічної траси – скільки було випадків, коли у натовпі людину підрізали і ніхто не бачив, хто це зробив.

Молодь Януковича продовжувала "догонятися" пивом, слабо- і сильноалкогольними напоями у найближчих магазинчиках. Прибув невеликий загін проросійського кримського козацтва. Двоє хлопців бавилися у натовпі із бійцівськими собаками без намордників. Дівчата бачили як підлітки підпалювали смочене у бензині ганчір'я, ніби демонструючи свої бойові можливості...

В якийсь момент було по-людськи страшно. І тут "наші" поляки з вуличного театру вирішили розрядити обстановку і дістали барабани. Двоє хлопців на великих шматках білого рядна намалювали т.зв. "пацифік" (інтернаціональний символ миру) і підняли ці прапори ненасильства над озвірілим натовпом. Прапори пробували вирвати з рук, по барабанах били ногами...

Але водночас відбувався і процес "ідеологічного розкладу" найбільш нормальних учасників пікету. Лідер гурту "Немо" Анатолій Іванюк вже за якусь годину мило і люб'язно вирвав із янучарських обіймів двох гарних дівчат, говорив з ними про музику, жартував. Розпрощалися майже друзями. Красуні навіть залишили йому своє послання – губною помадою на капоті.

Ми простояли під Армянськом більше трьох годин. Обіцяна допомога так і не надійшла. Потроху навіть буйні почали розповзатися. Очевидно було, що мороз і ніч грають на нашій стороні. Цікаво, що із самого початку ми шукали людей, які б були організаторами пікету. Всі казали, що прийшли самі. І тут нізвідки з'явився невисокий хлопець із мегафоном, який голосно сказав – "Все! Розходьтесь! Ми свою місію виконали. Армянськ потрапив у новини. Ми показали, що ми проти оранжевої чуми. А тепер я всіх запрошую 26 грудня прийти на виборчі дільниці і проголосувати за Віктора Федоровича Януковича".

Він назвався керівником Сімферопольського відділення "Русского блока". Прізвище його – Кауров. Це до відому прокуратурі, яка вже порушила кримінальну справу за фактом блокування автошляхів під Одесою.

Кримська програма автопробігу – це Сімферополь, Ялта та Севастополь. По центру автономії ми накрутили кілька кіл, привітавши учасників наметового містечка, що на головній площі міста. У Севастополь вирішили не їхати після того як там озвірілий натовп розбив кілька машин із місцевими (!) номерами, тільки тому, що їхні водії не вважали за необхідне приховувати за кого вони голосували.

Знайомі з "міста російських моряків" повідомили, що якраз на дні нашого вірогідного приїзду офіцерам Чорноморського флоту дали "увольнительные", щоб ті у випадку з'яви "помаранчевих" стали силовою складовою "народного невдоволення". Пікети козаків, заблокована площа Нахімова, прокльони у місцевій пресі (шовіністична "Крымская правда", скажімо, вітала нас так: "Вместе остановим оранжевую проказу!") – все це створювало відповідне тло для нашого мирного, але наполегливого автопотягу.

Ми не подарували цим "товаріщам" можливості познущатись із нашої мети, нашої мови, наших кольорів. Натомість ми провели два чудових дня в Ялті. По-перше, своєю присутністю підтримали мітинг "Нашої України" на набережній. Людей було дуже багато, звучала українська музика, виступали артисти...

А в цей же час поруч біснувалися підлітки, які відбирали у старших людей жовтогарячі шарфики, вихоплювали цілі пачки газет у розповсюджувачів і тут же, прямо під носом у міліції, спалили їх. Дорослі, які щойно звинувачували нас в екстремізмі, вітали своїх янучарчиків – "маладци!".

І все ж, є в Ялті сила-силенна людей, яким набридло жити в облуді. До нас підходили і студенти, і пенсіонери, і освітяни. Для останніх, до речі, ми привезли чимало книжок, довідкової літератури, яку люб'язно надали видавництва "Дух і літера" і "K.I.S.".

Прощання з Кримом, повірте, було теплішим за прийом. Пальми помаранчевіли стрічками. А ми, крім загалом позитивних емоцій, везли додому великі гірлянди солодкої цибулі.

ДОНЕЦЬК "ГОНІТ" ПОРОЖНЯК

Проїздом через Запоріжжя і Дніпропетровськ колона рушила у бік Донбасу. Сказати, що після пригод на Перекопі і під Одесою ми не побоювались за безпеку – буде неправдою. Було про все домовлено з обласною та міською владою, ДАІ, впливовими громадськими організаціями.

По секрету скажу, що і з "конкретними пацанами" розмови теж були. На словах всі погоджувались, що Донецьк має продемонструвати витримку і хоча б якісь елементи гостинності, а учасники автопробігу зроблять усе, щоб якнайменше принести клопотів.

Ми погодились мінімізувати кількість помаранчевих наліпок і прапорів. На колеса навіть накрутили сині, януковичевські, стрічки. Урочистий в'їзд автопробігу у Донецьк було заплановано на ранок 21 грудня. За збігом обставин я якраз цього дня мусив повернутись у Київ. Робота! Тому про все, що було у степу під столицею регіону знаю з телефонних повідомлень друзів, які рушили далі.

Далі майже телеграфним рядком. За повідомленням одного із організаторів акції Василя Кудрявця, ще на під'їзді до міста колону оточили кілька сотень автомобілів, пасажири і водії яких активно висловлювали своє невдоволення спробами учасників пробігу заїхати на територію обласного центру.

Координатор акції Олена Ганцяк-Каськів розповіла, що два заступники губернатора області, представники мерії, ДАІ і "Беркуту" просили не заїздити до міста, бо не можуть гарантувати безпеку, адже "натовп некерований" (у цей самий момент ми ще не знали, що "гостинні" донеччани у центрі міста якраз палили опудала Ющенка, Тимошенко і Порошенка...).

У машини з жовтою та помаранчевою символікою летіли яйця, камінці. Нецензурна лайка, звучали погрози фізичної розправи. Люди з синьо-білою символікою демонстрували обрізки металевих труб та палиці. Спроба провести прес-конференцію просто неба була унеможливлена натовпом десь у тисячу осіб, який кидався на журналістів і представників оргкомітету акції.

Було прийнято оптимальне рішення – у місто надіслати лише двох людей, які б поклали квіти до пам'ятника визволителям Донбасу, про що було попередньо домовлено з "батьками міста". Від ідеї покласти червоні троянди до монумента загиблим шахтарям у Макіївці довелося відмовитись, бо в умовах реальної небезпеки для життя людей і автотранспорту подальше пересування територією Донецької області було неможливим.

Колона ж, об'їзною дорогою, рушила у напрямку Харкова. Йшли бампер у бампер – із мінімальною швидкістю, щоб автомобілі прихильників Януковича не змогли "розбити колону". За повідомленням журналістки Національного радіо Оксани Денисової, яка знаходилася у колоні, кількість атакуючих автомобілів була "не менше 300".

Але ті, хто за "мир і стабільність", наздогнали автопробіг і за містом. На дорозі було розсипано безліч їжаків, постраждали шини щонайменше 8 автомобілів, зокрема і ДАІшного. До пізньої ночі тривав дрібний ремонт. Колона пішла далі. Адже весь світ тепер знає: "Свободу не спинити" і "Нас багато і нас не подолати!"

Під час шабашу на об'їзній я подзвонив керівнику виборчого штабу Віктора Януковича Тарасу Чорноволу і попросив терміново втрутитись. За його словами, штаб кандидата до цих подій не мав жодного відношення, а за кілька годин в інформагентствах з'явилося повідомлення, що Тарас В'ячеславович вимагатиме покарати винних: "Я хочу, щоб люди, які пішли на цю провокацію, на такий крок у Донецьку, щоб вони були виявлені, щоб були покарані, якщо вони це робили справді, і щоб було проведено всебічне розслідування".

Почекаємо. Але очевидно одне – політики, які використовують найтемніші закапелки людського мозку, не можуть вважатись людьми ХХІ століття.

Знайшов тут