11 грудня 2004 р.

Заповіт Кучми

Перший:

Як умру, то поховайте
Мене на "Южмаші" -
Не побачу я ніколи
тюремні параші!
Анітрохи не боюся
Того "трибуналу",
Бо для неньки України
Я зробив чимало:
Піклувався о народі -
Добре щоб жилося,
За рахунок різних фондів
Виростив волосся.
Посилав я (и не вперше)
"Орлiв" що покруче
На усяких "абарзєвших"-
Хай ревуть ревуче!
Любила мене Вкраїна,
Двічи обирала,
Та прийшла лиха година -
I мене дістала!
Зацькували, паразити,
Вороженьки кляті!
Що мені тепер робити?!
Хiба що вмирати:
Хай Марчук бере лопату,
Медведчук - сокиру,
А Тигипко - екскаватор, -
Та риють могилу.
Обережно покладайте
Мене в домовину,
На шматки не розривайте,
Як того грузина,
А все тіло загорніте
В плівки від майора,
Та під ноги положіте
Пана Прокурора.
А на грудях намалюйте
від ґітари деку,
Та мента поставьте поруч -
Дбати про безпеку.
А на сраці зав'яжіте
червоного банта -
не забуде Україна
такого ґаранта!

Другий:

Ще не вмерла Україна...
Але може вмерти,
Якщо буду президентом
Я до смерти.
А як вмру, то поховайте
Мене, де найвище:
Хоч гітари там не грають,
Зате вітер свище!
Мавзолей мені збудуйте
На горі Говерлі,
Щоб до мене приходили
живі і померлі.
Прихопіть до мавзолею
Дівчаточок пару,
Покладіть зі мною поруч
Любиму гітару.
Та ще нехай наді мною
Йося заспіває,
Та хай на акордеоні
Ян мені заграє.
Нехай мене пам’ятають,
Нехай не забудуть,
Бо такого в них патрона
Більше вже не буде!
А про рідних українців
Що можна сказати?
Нехай чай попьють без цукру
Та й лягають спати...
Чи нічого не забув я?
Бо я ж «із прівєтом»:
Я ж бо щирий українець!
Кончаю на этом.
Да Людмилку вам лишаю:
Хай будуть радіти
«Її щедрим подарункам»
Українські діти.
Ну, прощайте, українці.
Живіть. Розум майте
Та Вкраїні таку кучму
Більш не обирайте!
Щоб не слали мені більше
Ви своїх прокльонів,
Підписуюсь: наймиліший
Президент ваш. Льоня!